24.07.2013р

НОВАЯ БИО-ДЕМОГРАФИЧЕСКАЯ ПАРАДИГМА ВЫЖИВАНИЯ

Хотелось бы начать данную публикацию с одной поразительной зарисовки из российской жизни времен поволжского голода, описанной одним из отцов-основателей т. н. “экологической парадигмы”, американским философом Уильямом Р. Каттоном в своей знаменитой книге  «Конец Техноутопии»:

«В 1921 году голодную общину на Волге посетил корреспондент американской газеты, собиравший материалы о России. Почти половина общины уже умерла с голоду …  и у оставшихся в живых не было никаких шансов выжить. На близлежащем поле солдат охранял огромные мешки с зерном. Американский корреспондент спросил у пожилого лидера общины, почему его люди не разоружат часового и не заберут зерно, чтобы утолить голод. Старик с достоинством отвечал, что в мешках находятся зерна для посева на следующий год. “Мы не крадем у будущего”, — сказал он.»

Люди – самый успешный биологический вид планеты Земля. Но за последние пол века у нас образовалась одна трудноразрешимая проблема. Сегодня человечество безрассудно и с ожесточением крадет у будущего. Т. е. мы стали использовать/потреблять больше биологических ресурсов, чем наша Земля может обеспечить. Природные ресурсы (биоресурсы) необходимы для выживания и размножения каждому живому существу населяющему планету Земля. Человек научился использовать громадное колличество прирдных ресурсов, в основном, отбирая эти ресурсы у других биологических видов. Ради собственного благополучия и размножения людской род не задумываясь изменил естественное распространение множества видов животных, и попутно радикально перекроил жизнь окружавших его растительных ландшафтов.

В результате сложилась форма контролируемого существования, которую мы называем цивилизацией. Благодаря выведению более продуктивных и стойких сортов растений мы научились бороться с превратностями климата, значительно увеличив урожаи нужных нам культур. Как следствие ... (читать далее)

    28.05.2013р

Алгоритм существования или "проповедь" для атеистов

История современной России полна противоречий и метаний из одной крайности в другую. Это вызвано тем, что после распада СССР страна искала и до сих пор продолжает искать свой путь. Цель одна – возрождение России как гармонично развитого государства, в котором каждый человек мог бы реализовать весь свой творческий потенциал и жить в согласии со своей совестью.

Начинать же процесс возрождения нужно с главного – с анализа причин, приведших к катастрофе. Объективный анализ должен показать, что было сделано неправильно и как сделать правильно. Лишь после такого анализа можно приступать к делу и начинать ловить попутный ветер: мы и так уже в спешке наломали столько дров, сколько не смогла бы позволить себе ни одна другая страна, не подвергнув себя при этом угрозе полного самоуничтожения. И пора браться за дело всерьёз, ибо мы подошли к черте, за которой для России места в мире нет…

    25.04.2013р

Что нас всех ждет в недалеком будущем

Чтобы ощутить наше будущее, нужно разобраться: какими мы были, какими захотели стать и как пытались. При этом ограничусь исключительно структурой производства и инфраструктурой лишь в части поддержки производства, исключая социологические вопросы, идеологию, притом, лишь в отдельных наиболее важных моментах (элементах).

    24.04.2013р

Украина – как цель и путь

- К какой Украине двигаться!
Без такой цели, доступной и понятной обычным жителям по обеим сторонам Днепра, бессмысленно что-либо даже начинать! Иначе все это превратиться в балачки про демократию и только!

I. Украина как хозяйство

• наличием нуждающимся в поддержке уникальных черноземов Украины
• ростом потребностей других государств в натуральных продуктах питания и прогнозируемый на перспективу рост цен на них
• необходимостью остановить вымирание населения Украины и повернуть эту тенденцию вспять

    19.04.2013р

Исландский прецедент. Молчание мировых СМИ

Слышали ли вы о том, что произошло 23 октября в Исландии? Наверное, нет. Знаете, почему вы ничего не слышали? Потому что 23 октября в Исландии произошла революция – абсолютно мирная, но от этого не менее «революционная», чем другие. Которая одновременно показала, как «опасно», когда «демократические процедуры», о которых так любят говорить либералы, контролируются большинством, а не меньшинством, как обычно.

Именно поэтому показательный пример Исландии замалчивается мировыми СМИ, буквально скрывается – потому что последнее, чего власть имущие всего мира хотели бы, – это чтобы пример Исландии стал действительно примером для других стран. Но – всё по порядку.

23 октября этого года в Исландии прошел референдум, на котором была принята новая Конституция. Этот референдум – завершающий аккорд в борьбе, которую вел народ Исландии с 2008 г., когда исландцы неожиданно узнали, что в результате финансового кризиса их страна – член Евросоюза, между прочим, – в буквальном смысле слова обанкротилась.

Неожиданно это было потому, что произошло после 5 лет процветания, обеспеченного «самой эффективной» неолиберальной экономикой. Построенной на том, что в 2003 году все банки страны ... (читати далі)

    10.11.2012р

ЧТО ТАКОЕ ПРАВА ЧЕЛОВЕКА.

Права человека - область знаний, тесно примыкающая к философии и - прежде всего - к этике, юридическим наукам и политическим наукам. В своем современном виде эта область знаний возникла после Второй мировой войны, но ее истоки четко прослеживаются уже в эпоху древности, в средневековье и - конечно же - в эпоху Просвещения. При коммунизме права человека не были предметом исследований и нигде не преподавались. Однако само выражение "права человека" (естественно, дополненное прилагательным "социалистические") начало появляться в семидесятые и восьмидесятые годы, запутывая и умышленно размывая идеи, приходящие к нам с Запада и называемые в наших странах "буржуазными правами человека".

В девяностые годы концепция прав человека ... (читати далі)

    19.10.2012р

Синдромом нашийника

Одеса. Година ночі. Моня голосно крекче, перевертається в ліжку, заважаючи спати всім домочадцям.
- Що з тобою, дорогий, - запитує стурбована Сара.
- Грошей Ізі винен. Завтра треба віддавати, - роздратовано шипить Моня.
Сара з силою стукає в стіну. - Изя, ти мене чуєш?
- Так, Сара, чую! - збентежено відповідає Изя.
- Так от, Изя, Моня тобі грошей не віддасть!
- Спи спокійно, Моня, тепер Изя спати не буде.
Класика анекдотів.

Шановні колеги, останнім часом, спілкуючись з багатьма досить «продвинутими» людьми, я знайшов цікавий і, на мій погляд, гідний уваги факт. Я його для себе назвав «синдромом нашийника».

Колись у мене була собака, велика чорна німецька вівчарка, а в неї, у свою чергу, був товстий шкіряний нашийник. І ось в один прекрасний день, якимсь не зрозумілим чином він відчепився і звалився з її шиї. І тут я став свідком дивовижною «картини маслом». Моя собака ніяк не могла заспокоїтися. Вона скиглила, гойдалася, пірнала, все намагалася відновити належний порядок речей і поставити, нарешті, рідний нашийник на належне місце. І невтямки їй дурній, що він реально обмежував її свободу.

Ось так і дуже «продвинуті» українці, перебуваючи в «синдромі нашийника», не можуть побачити, не хочуть бачити, а коли їм вже на пальцях показуєш очевидне, просто бояться визнавати те, що їх реально обмежує. Їм страшно вийти за рамки звичного, дозволеного Господарем. Вони докладають титанічні зусилля і розвивають божевільну політичну активність, але тільки в межах правил, в межах сформованої системи. І невтямки їм, що сьогодні вже неможливо нічого змінити, якщо не спробувати скинути нашийник. Вже дуже щільно він застебнутий, і стискається все сильніше.

А що ж означає вийти за рамки дозволеного, скинути нашийник?
Це означає оголосити дефолт, встати на шлях беззаконня!

Так, саме так Господар сприйме спробу раба оголосити про свою свободу і про те, що з цього моменту раб вже нічого не винен Господарю.

Я сам собі ставлю питання і вважаю, що їх ставлять собі багато українців:
- Чим я так зобов'язаний тим «прекрасним 450» хлопцям, які вважають, що я їм винен «до гробу життя» і придушують мене своїми податками і поборами? А чи не є це СВАВІЛЛЯ з їх боку? А якщо це теж свавілля, то чому я не можу ставитися до них, так само як і вони до мене ставляться? Чому я повинен грати в їх безсовісну гру? Може, більш правильно послати їх.. і придумати свою гру, правильну і справедливу для себе і собі подібним?

І тепер нехай вони не сплять

«dante»

    12.10.2012р

Унітарність чи федеральність, або кому потрібна унітарність.

«Україна є унітарною державою» - Конституція України. Унітарна? Тай годі! А що воно таке? Мабуть батьки-засновники держави знали, що робили, коли таке записали в Конституції? Але ж який сенс вони в тому вбачали?

Якщо подивитися в досяжну для нас історію людства і проаналізувати еволюцію розвитку соціальних систем, то стане зрозумілим, що той розвиток йшов головним чином в напрямку удосконалення унітарних моделей державотворення. І в тому на той час був чималий сенс. Ще вчитель історії в школі научав нас учнів, що історія людства – то є історія війн. Тобто, щоб вижити, кожна держава повинна була бути постійно готуватися до війни, вживати заходів стримування загарбницьких апетитів сусідів, а ще краще, самій бути жорстоким загарбником.

Для забезпечення такої діяльності, звісно, потребувалося витрачати величезні ресурси, які до того ж потрібно було сконцентрувати і передати в розподільче управління одному єдиному центру влади. Як правило, таким центром влади був монарх , засновник держави, або дуже вузьке коло осіб, що утворювали колективний владний орган.

Таке Право на Право (суверенне право) спонукало самодержців створити свою філософію виживання, яку пізніше фахівці з історії назвали абсолютизмом. Для затвердження цієї філософії і виправдання всіх своїх можливих насильницьких дій і їх негативних наслідків була розроблена ідеологія «богопомазанія», або освячення престолу. Тепер влада монарха ставала не тільки міцною, з позиції сили сконцентрованих ресурсів, а ще й угодною Богу, а значить священна і тому не може бути змінена ні в який інакший спосіб (« Держава – це Я » - Людовік XIV ). Хіба тільки, якщо монарх сам зречеться своєї влади.

Зрозуміло, що монарх самотужки не був спроможний керувати цілою державою, якби самостійно вирішував найдрібніші питання господарчої діяльності, тому він просто вимушений був делегувати частину свого Права на Право, своїм довіреним васалам, оголошуючи «священний» указ і наділяючи їх владою на місцях. А ті, в свою чергу, діяли по прикладу «ясновельможного». Так створювалася піраміда ієрархії влади монарха (суверена) – дуже жорсткий, дуже дорогий, дуже консервативний, але дієвий механізм забезпечення влади монарха і всіх його забаганок, навіть незважаючи на муки і страждання васалів. Піраміда призводила до узурпації всього і вся, до чого могла дотягнутися рука суверена. Звісно, що один раз сконцентровані в одних руках ресурси апріорі не могли витрачатися ні ефективно, ні раціонально. Марнотратство процвітало і шокувало, а зубожіння людей, що створювали ресурси тільки зростало.

Такий стан справ, очевидно, час від часу, не задовільняв нижні поверхи піраміди і це спричиняло, заколоти, повстання та революції. З’являлися інші сильні, що тепер в свою чергу заявляли своє Право на Право. Старих монархів і їх нащадків або знищували фізично ( приклад - доля сім’ї Романових), або ж з ними домовлялися, обмежуючи їх владу і апетити (приклад – англійська королівська династія).

Як же діяли тепер новоспечені суверени? Яку соціальну модель насаджували і нав’язували суспільству? Звісно ж ту, з якою вони добре знайомі – абсолютизм, з тою тільки різницею, що тепер він був дещо модернізований і задрапований красивими гаслами «про покращення вже сьогодні» . Модернізація ж полягала в тому, що за вивіскою повної демократії жорстко забезпечувалися владні і ресурсні інтереси справжніх господарів-суверенів. Реальна дійсність залежала тільки від рівня духовності, моральності переможців. Від людожерських систем Сталіна – Гітлера – Пол Пота, до просвітницького авторитаризму Саакашвілі.

Навіть країни, що сьогодні вважаються стовпами демократії, в дійсності є взірцями завуальованого модернізованого абсолютизму. А до чого ж тут федералізм? Може він нам подарує промінець надії?

Нажаль, абсолютиські пірамідки процвітають і там. Тільки місцевим князькам-васалам, суверен дозволив створити їх власні кланові ієрархії більш високими і потужнішими ніж це є можливо допустимим при класичній унітарній системі. Вони лише вмонтовані в головну велику піраміду дійсного господаря – суверена (яскравий приклад – Росія).

Наслідки природньої дії механізму унітарної системи. Висновки.

1. Унітарні, чи то федеративні соціальні системи – є різновиди однієї моделі, що називається - абсолютизм.
2. Соціальною структурою такої моделі є піраміда ієрархії, яку очолює її власник - суверен, або фаворит системи – номінальний лідер призначений сувереном на цю посаду.
3. Призначення піраміди ієрархії – сконцентрувати владу і всі ресурси, що виробляє суспільство, передати їх в руки господаря, а також забезпечити їх безроздільне і непідконтрольне використання сувереном.
4. Соціальна модель абсолютиської піраміди є виправдана лише за умов війни, або військового стану.
5. Якщо зовнішньої об’єктивної загрози не існує, владна піраміда сама вигадує або створює її ( яскравий приклад – США і її дітище – Аль Каїда).
6. З економічної точки зору пірамідальна модель є дуже не ефективною. Колосальні ресурси, що узурпуються владною верхівкою, використовуються абсолютно не прозоро ( для суспільства) і на свій розсуд. Ресурсні потоки направлені знизу вгору. Це природньо спричиняє появу тотальної корупції, що пронизує всю піраміду зверху до низу. Розподіл ресурсів на соціальні потреби суспільства є занадто ускладнений і обтяжений корупцією. Податкові закони бездоганно забезпечують фіскальну функцію на нижніх поверхах піраміди, максимально викачуючи ресурси і створюючи міцні перепони розвитку ресурсної бази. На верхніх поверхах вони сприяють створення олігархічних монополій сприяючи концентрації капіталу в руках вузького кола осіб.
7. Система пенсійного забезпечення є насильницька і непрозора, тому додатково генерує корупцію. Стає можливим існування в одній державі декількох діючих пенсійних систем. Одна, пільгова, для наближених до суверена васалів, що забезпечують узурпацію ресурсів, інша, мінімальна, аби не дійшло до заколоту, для тих хто створює ці ресурси.
8. Діяльність економічного механізму піраміди штучно створює постійний дефіцит ресурсів на нижніх поверхах піраміди і їх надлишок на верхніх.
9. Штучний дефіцит ресурсів призводить до їх неприроднього здорожчення, життя простої людини стає все більш злиденним, а банківська система,що теж є вмонтованим елементом піраміди, розкошує на наркотичній голці дорогих кредитів.
10. Нераціональне, жадібне і ненаситне поглинання верхівкою сконцентрованих ресурсів стимулює хижацьке ставлення до природи, перетворюючи її на безкрайній смітник.
11. Регулярні гострі політичні, соціальні та економічні кризи – є закономірними наслідками, що відображають природну сутність піраміди ієрархії.
12. Будь яке намагання «нових» суверенів, що прийшли до влади в наслідок заколоту, покращити, модернізувати пірамідальну модель, з метою зробити її більш справедливою, не можуть змінити її природну сутність.
13. Зменшити соціально-економічний тиск піраміди на її фундамент можна тільки в один спосіб – зменшивши кількість верхніх владних поверхів авторитарним наказом суверена. Але ця міра є досить тимчасовою і також не змінює суті моделі. З часом все відновлюється. Піраміда зростає з новою силою. І чим вона вища, тим потужніших обертів набирає пилосос узурпації ресурсів.
14. Держави, вожді, партії, громадські організації та рухи, що за основу своєї розбудови, беруть унітарну модель, тобто створюють піраміди ієрархії влади (бо інших вони не знають), приречені отримати всі вищеперераховані наслідки і постійно знаходитися в стані гострого внутрішнього конфлікту.

«dante»

    05.10.2012р

ЧАС ВИПРАВЛЯТИ ПОМИЛКИ

(Роздрукуй кілька примірників цієї статті і роздай перехожим, односельцям, співробітникам та ін.)

Ми звертаємось до кожного українця, в тому числі до рядового комуніста, соціаліста, бютівця,– члена, чи прихильника будь-якої іншої партії, до кожного представника етнічних меншин, який пов’язав своє життя з Україною і бажає їй миру і розквіту.

Облиште нав’язані нам протистояння.
Нашого, українського інтересу, немає ні в агресивних США, ні в олігархічній імперській Росії, ні в міжнародних банках, ні в транснаціональних корпораціях (ТНК).

Між державами і народами існує велика різниця. Народи не можуть бути ворогами, їм нічого ділити – ворожнечу спричиняють антинародні держави.

Більшість партій створюються і управляються з одного центру з метою нас розді­лити, посварити і в цій каламуті – пограбувати. Олігархи-нувориші борються між собою за землю, за підприємства, за бюджетні гроші, за доступ до розкрадання зарубіжних кредитів, – а нашу увагу відволікають на боротьбу за те, що для них ніякої вартості не має: за колір прапора, за герб, за гімн, за державну мову, за НАТО, за УПА, за те, яку антинародну партію знову посадити собі на шию…

Щоб створити справедливу державу, кожен повинен сам стати справедливим.
А в нас суперечок в питаннях утисків мови, національної культури, світоглядних розбіжностей – немало, і це повинно вирішуватись на круглих столах в прямому ефірі задля порозуміння і об’єднання – чого бояться і не допускають наші вороги.

Сучасна наша держава наскрізь антинародна. Такою вона утворилась через наші помилки. Спочатку ми, по інерції, обрали в Верховну Раду комуністів-«новомишленців», які одурили як своїх прихильників, так і свідомих українців. І, поки ми сперечались, комуніст, чи націоналіст Кравчук (потім Кучма) – вони вибудували свій олігархічний капіталізм, прийняли закони, які відібрали у народу право обирати відомих на місцях особистостей і узаконили право на владу за безликими приватними партіями, у списках яких лише віддані власникам партії люди. Це є узурпація влади олігархічними партіями.

Час виправляти помилки.
Єдина причина свавілля влади – це відсутність опору, а опір відсутній через відсутність єдності. «Моя хата з краю», «Мене якось мине», «Свисни куме, ти дурніший», намагання підлаштуватися під поневолювачів та інші «премудрості виживання» складають підґрунтя розквіту свавілля і поглиблюють прірву, в яку рано, чи пізно всі ми – прихильники різних ідей, впадемо, якщо не згуртуємось, не облишимо нав’язані нам неукраїнською владною «елітою» міжусобні чвари.

В українців нема потягу до влади, бо влада, як апарат насилля, нам не потрібна. Українець волелюбний; не схильний до обману, крадіжки, насилля, визиску; він добрий, довірливий, працелюбний, терплячий. Українець керується внутрішнім людяним законом, або інакше – національними звичаями, які складають основи внутрішньої самовлади («Звичаєве право»). Тому в вищих органах влади ментальних українців майже немає. Там схильні до насилля і обману люди чужої ментальності, які разом з незначною кількістю наших перевертнів творять на нашій землі чужу нам цивілізацію.

Ми не є господарями в своїй хаті.
Закони, які приймаються цією владою, направлені на використання наших людяних ментальних рис з метою визиску. За наші ментальні чесноти при відсутності опору нас зневажливо називають «лохами», «биками». При цьому наперед придушується будь-який порух до волі, до визволення, прищеплюється рабська покора. Ми лишень вирвались з старої тоталітарної системи, як нам нав’язали нову, ще тяжчу систему бюрократичного визиску і поневолення: ідентифікаційний код (який вимагають на кожному кроці); безглузді приватизації свого; внесення до різноманітних реєстрів (прописка, БТІ, МРЕВ, та ін.); отримання дозволів. Без довідки, виписки, копії, – не ступити кроку. Під це безглуздя роздувається державний чиновницький апарат. Масово плодяться нотаріати, адвокатури, експертні та інші навколодержавні фірми-паразити, які створюють симбіоз визиску з держструктурами як через податки, так і через безпосередню плату «за послуги», «за дозволи» (архітектура, археологія, геодезія та інші, які нам геть не потрібні, але утримання яких поклали на нас). До того ж, крім грошей, у нас відбирають здоров’я і частину життя; принижують; привчають до холопської покори владі, згоді з її свавіллям. Все, що потрібно державі для нормального функціонування - повинна утримувати держава.

Цей злочинний симбіоз визиску і є отой самий протиставлений народу «адмінресурс», який усвідомлює свою паразитичну суть і тому, не нехтуючи засобами, забезпечує переобрання діючої влади – свого господаря, покровителя і благодійника.

Уряд, беручи зарубіжні позики задля утримання ворожої нам державної системи, вішає на нас державний зовнішній борг, – тим самим ставить нас в залежність від іноземних позичальників, підриває суверенітет, делегує рабство нащадкам.

У всіх органах виконавчої влади, в податкових, правоохоронних структурах, в судах, в органах галузевого нагляду, в освіті та лікувальних закладах – тотальна корупція, що спричиняє повне безправ’я простої людини. Нас не вважають людьми.

Ми позбавлені права на працю, а через безгрошів’я позбавлені багатьох людських прав: на житло, на освіту; на лікування; на вільне пересування по країні, та ін.

Нам, як тваринам, склали раціон під назвою: «мінімальний споживчий кошик», загнали в «полон самопрокорму», спрямувавши всі думки і прагнення на виживання.

До того ж, проти нас ведеться інформаційна війна, мета якої через вплив на свідо-мість посіяти розділення за етнічними, релігійними, партійними та іншими ознаками, посварити і спровокувати людей на братовбивчу війну, щоб завойовнику прийти без втрат на звільнену нами від себе самих територію.

Національна культура, виховання, освіта – знищені, нашій молоді прищеплюється споживацька мораль, прагнення до задоволень через алкоголь, наркотики, статеву розпусту, культ насилля, що веде молодь до деградації і самознищення, а значить, до знищення українського народу, створення України без українців.

Всякому терпінню є межа. Ми дійшли межі,за якою або рабство, або небуття.
Ми повинні це зупинити. За нас цього ніхто не зробить. Без повалення влади олігархії в нашого народу немає майбутнього.

Не кожен може ризикувати життям, свободою, здоров’ям, спокоєм, особистим часом, майном та ін. заради досягнення цієї мети. Але кожен повинен знайти ту межу власної пожертви, на яку він зараз спроможний заради спільного порятунку. Не чекайте команди,– самоорганізовуйтесь у постійні, чи тимчасові комітети, загони, групи, спілки заради утвердження наших людських прав. Уникайте силових зіткнень.

Ніяких міжусобних протистоянь! Розкуйтеся, братайтеся!
Вийти задля підтримки акцій протесту проти злочинної влади – обов’язок кожного.
Тільки згуртувавшись навколо державницьких принципів, ми зможемо досягти мети.

«Володимир Степаненко»